3.3. Роль волонтерства в особистісному та професійному становленні
студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота»

У добу реформування держави, становлення нових соціально-економічних, політичних, культурних відносин все актуальнішим є пошук оптимальних шляхів соціалізації особистості, її соціальний захист. У зв'язку з цим ми спостерігаємо стрімкий розвиток соціальної педагогіки та соціальної роботи як перспективних напрямків науки та практики.

Одним із вагомих результатів такого розвитку стало розширення змісту самого поняття «соціалізація». Реальні зміни, що відбулися останнім часом в організації соціального життя України, призвели до відповідних змін у стилі соціалізаційного процесу, який все більше набуває риси, притаманні європейському типу соціалізації. З соціально-педагогічної точки зору ці зміни вимагають розширення змісту соціалізаційного процесу, в якому, поряд з традиційними аспектами – засвоєння та відтворення соціального досвіду – з’являється новий аспект – інноваційна діяльність й соціальна творчість.

У зв’язку з цим все більше уваги приділяється розвитку суб’єктних якостей особистості, що відповідає тенденції подальшої гуманізації загально філософських і педагогічних підходів до формування останньої.

У свою чергу це обумовлює розуміння змісту діяльності так званих допомагаючих професій «Соціальний педагог», «Соціальний працівник» як створення умов для активізації внутрішнього потенціалу особистості, для прояву її власної, внутрішньо мотивованої активності.

Розв’язання такої складної задачі можливо лише за умови перш за все суб’єктності особистості спеціаліста, а звідси необхідність створення необхідних для її формування умов у період професійної підготовки, і, перш за все, реалізація педагогічного процесу на основі суб’єкт-суб’єктної ідеології.

А оскільки педагогічний процес не обмежується навчально-професійною діяльністю, ми хотіли б звернути увагу в цьому плані на потенціал такого виду поза навчальної діяльності студентів спеціальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота» як волонтерство.

Сьогодні ми маємо матеріали, що дають змогу ознайомитися з основними концептуальними підходами до організації волонтерського руху в Україні, з деякими теоретичними аспектами даної проблеми, з практичним досвідом організації волонтерських шкіл, проведення тренінгів, реалізації волонтерських програм ЦССМ в різних регіонах, конкретними формами роботи волонтерів, перевірених у дії [6; 15; 16; 18; 21; 23].

При цьому велике значення має вже накопичений досвід у соціології, педагогіці, соціальній педагогіці, соціальній роботі, психології завдяки таким ученим як І. Звєрєва, А. Капська, О. Безпалько, Н. Комарова, С. Толстоухова, О. Яременко, О. Стецьков, Р. Вайнола, О. Карпенко, Л. Міщик та інші [4; 5; 7; 22; 28].

Проте, на жаль, теоретичних та практичних доробок з питань волонтерського руху, волонтерства обмаль, до того ж вони зосереджені на вивченні цього феномену як важливого ресурсу соціальної роботи.

Вивчення ж волонтерства як засобу соціалізації самих учасників волонтерського руху через активізацію та спрямування їхньої діяльності у соціально позитивне русло, механізмів цього процесу, умов, необхідних для більш оптимального його протікання тільки поставлене на порядок денний.

Дозволимо проаналізувати феномен волонтерства з позиції категорії діяльності й обґрунтувати його можливості як засобу формування суб’єктності особистості студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота», як фактору їхнього особистісного й професійного становлення.

Дослідження волонтерства як засобу формування суб’єктності особистості студентів спеціальностей «Соціальна робота», «Соціальна педагогіка» логічно почати з аналізу сутнісної сторони суб’єктності як особливого соціально-психологічного феномену.

Суб’єктність особистості проявляється у діяльності. А діяльність з точки зору В. Лазарева [13, с. 46], на відміну від поведінки, передбачає наявність мотиву. Тобто умовою суб’єктності є наявність у індивіда мотиву, причому мотиву саме тієї діяльності, в яку він включений своєю активністю.

І тут треба погодитися з С. Савченком, що «... будь-які форми поведінки й функціонування в соціумі, позбавлені авторського, творчого моменту не можуть бути віднесені до діяльності, а індивід, що бере у них участь, не може вважатися суб’єктом» [25, с. 10].
Теоретико-методологічний аналіз продемонстрував, що поняття «волонтер», «волонтерство» можна конкретно й адекватно застосовувати лише за умови зародження, становлення й функціонування його як суспільної організації громадянського суспільства. Сутність цього явища можна визначити як особливу форму спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними для обстоювання власних інтересів організацій та об’єднань в усіх сферах життя суспільства і як певну систему відносин, яка склалась для досягнення певної спільної мети – реалізації власних бажань, себе через надання безкорисливої допомоги іншим.

Волонтерські (добровольчі) організації – це вільні союзи людей, які об’єдналися якимось спільним спеціальним інтересом, що відображений у програмі організації. Така програма в основному націлена на надання соціальних послуг та допомоги. При цьому одним з базових принципів є вступ в організацію тільки за власним бажанням кожного.

Загальна декларація, прийнята на ХІ конгресі Міжнародної асоціації волонтерів, так визначає зміст і мету руху: «Волонтерство:

  • Це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;
  • Це активна участь громадянина у житті людських спільнот;
  • Сприяє покращанню якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;
  • Виражається, як правило, в спільній діяльності у рамках різного роду асоціацій;
  • Сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;
  • Сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій» [28, с. 4].

Таким чином волонтерство як феномен відповідає категорії діяльності, бо саме добровільність вибору є реалізацією наявних внутрішніх мотивів діяльності, спрямованої на допомогу іншим.

В Україні волонтерській рух – одна з найефективніших форм роботи з молоддю. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає людині можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо.

Історія розвитку волонтерського руху в ЛНПУ імені Тараса Шевченка бере свій початок з моменту створення на історичному факультеті волонтерського загону «СОВА» (студенческий отряд волонтеров-активистов) у 1997 році.

Від самого початку загін представляв собою, використовуючи типологію основних напрямів становлення волонтерського руху в Україні [7, с. 98], педагогічно спрямовану волонтерську діяльність як засіб розвитку особистості, її соціалізації, духовного становлення. Цей напрям реалізується у дитячих та молодіжних об’єднаннях, які передбачають суспільно корисну діяльність.

У той же час специфіка контингенту учасників загону, а це переважно студенти спеціальностей «Соціальна робота», «Соціальна педагогіка», зміст їхньої суспільно корисної діяльності визначили низку особливостей використання волонтерської діяльності як засобу розвитку особистості, а саме:

  • Синкретичне поєднання двох аспектів волонтерства як ресурсу соціальної роботи (соціалізація волонтерів відбувається через надання допомоги іншим у вирішенні проблем у системі «індивід – соціальне середовище», тобто певної деформації соціалізаційного процесу);
  • Створення умов для більш сприятливої соціалізації волонтерів не тільки як особистостей, а й як професіоналів.

У плані загальної соціалізації завдяки волонтерській діяльності студенти отримують:

  • Більш глибокі знання з соціальних проблем, більш реальні уявлення про спосіб життя різних верств населення;
  • Нові навички й досвід загального характеру;
  • Розвиток комунікативних навичок, досвід спілкування з різними людьми;
  • Досвід ділового спілкування й ділової поведінки;
  • Самоактуалізація та самореалізація завдяки переходу до нового, більш активного способу життя;
  • Самоствердження через відчуття себе корисним, отримання більш соціально поважного статусу тощо.

У плані професійного становлення надбання волонтерів включають:

  • перевірку власної теоретичної та практичної підготовки на практиці;
  • самодіагностику професійної придатності та професійних пристрастей;
  • стійку динаміку соціально-ціннісної складової у системі професійної мотивації;
  • набуття додаткових фахових знань з майбутньої спеціальності;
  • напрацювання навичок спілкування з майбутніми клієнтами, спілкування з професіоналами в обраній спеціальності;
  • знайомство з новими методиками і технологіями;
  • відпрацювання власного набору професійного інструментарію;
  • формування індивідуального стилю професійної поведінки й діяльності.

По суті волонтерство дозволяє розширити діапазон професійної діяльності студентів соціально спрямованих спеціальностей. При цьому слід відзначити, що волонтерська діяльність має переваги у порівнянні з навчально-професійною діяльністю, у тому числі з практикою, основними з яких є:

  • добровільність участі, а звідси більш стійка мотивація до діяльності;
  • більше самостійності, а звідси більш динамічне та якісне особистісне та професійне зростання;
  • більше свободи вибору об’єктів волонтерської діяльності, її змісту, форми, а звідси більше умов для вибудови індивідуальної траєкторії професійного становлення;
  • більше каналів соціального порівняння (інші волонтери, професіонали соціальної сфери тощо), а звідси умови для формування більш об’єктивно-критичного ставлення до себе як в особистісному, так і в професійному плані.

Усі перераховані потенції активно використовуються у процесі соціалізації волонтерів-студентів соціально спрямованих спеціальностей, що пов’язане з наступними моментами:

  • добровільність участі одразу виключає суб’єкт-об’єктні відносини між педагогами-кураторами волонтерського загону і волонтерами;
  • добровільність участі, можливості вибору у видах та способах діяльності забезпечують умови для максимального та всебічного самовираження студента й викладача у конструктивно корисній діяльності;
  • конкретність діяльності у сполученні з добровільною участю як студентів, так і викладачів з одного боку вимагають, а з іншого створюють можливості для спільної діяльності, що стимулює їх різнорівневу соціально-педагогічну взаємодію;
  • поєднання стійкої мотивації до волонтерської діяльності, самостійності у конкретних ситуаціях цієї діяльності, професійної підготовки сприяє формуванню не тільки зацікавленості в результатах діяльності, а й відповідальності за ці результати;
  • об’єднання індивідуальної мотивованої активності волонтерів у спільну організовану діяльність створює своєрідну систему соціальних зв’язків, у яких кожен студент виступає не просто як оточуюче середовище для інших студентів, а як суб’єкт, що активно впливає на їх соціалізацію;
  • реалізація активності волонтерів у реальному соціумі не тільки руйнує закритість педагогічного середовища, створюючи своєрідний соціокультурний та освітній простір у межах волонтерського загону, але й забезпечує вихід освітніх та соціалізаційних процесів у більш широке соціальне середовище, ніж навчальний заклад.

Завдяки цьому «педагог не передає готові зразки культури, а створює й виробляє їх разом зі студентом у режимі реального часу. Спільний пошук цінностей, норм поведінки, сенсу життя відбувається не у рафінованому педагогічному просторі, а у справжньому житті, знайомство з ними відбувається у конкретних видах діяльності, засвоєння норм соціальної поведінки відбувається через спілкування та полі культурний діалог» [25, с. 11].

Таким чином волонтерство як феномен відрізняється цілою низкою таких характеристик, що дозволяють аналізувати його з позицій категорії діяльності й оцінювати як засіб формування суб’єктності особистості студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота», як фактор їхнього особистісного і професійного становлення.
Наразі основними напрямками роботи загону є:

  • Робота з ветеранами педагогічної праці (співпрацівники університету) та людьми похилого віку-клієнтами Луганського геріартричного притулку № 1;
  • Робота з людьми з обмеженими можливостями;
  • Робота з дітьми девіантної поведінки;
  • Робота з дітьми, позбавленими батьківської опіки та піклування;
  • Підготовка культурно-дозвіллєвих програм для дітей та молоді;
  • Робота з профілактики соціально-негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі;
  • Організація педагогічної допомоги невстигаючим учням загальноосвітніх шкіл;
  • Допомога державним та недержавним соціальним службам та організаціям у розробці та реалізації проектів та програм;
  • Розробка та реалізація навчальних програм підготовки тренерів-волонтерів;
  • Організація роботи з правової просвіти дітей та молоді;
  • Робота з пропаганди здорового образу життя;
  • Науково-дослідна робота з соціальної проблематики та методичному забезпеченню волонтерського руху;
  • Допомога волонтерам у особистісному та професійному зростанні.

За період свого існування загін виріс від конкретних практичних благодійних справ до розробки й реалізації власних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів:

  • З 2003 р. постійно – участь у тренінгових проектах Християнського Дитячого Фонду по підготовці тренерів-волонтерів за програмою «Рівний – рівному».
  • Листопад 2004 травень 2005 рр. – участь в проекті «Старт для розвитку студентських громад» Східно-українського центру громадських ініціатив при фінансовій підтримці Програми малих проектів Посольства Королівства Нідерландів в Україні (Матра КАП).
  • Вересень 2005 р. – самостійний проект – Організація Луганського молодіжного табору для волонтерів «Школа правових тренерів».
  • Червень 2005 р. – участь у навчальному проекті «Посібник з освіти в сфері прав людини» за фінансовою підтримкою Ради Європи для тренерів і молодіжних лідерів України, розробка правовового тренінгового модуля, який було представлено на «Літньому Псі-Зоні 2005».
  • Липень 2005 р. – участь у молодіжному таборі особистісного розвитку «Літній Псі-Зон 2005».
  • Влітку 2005 р. – участь у ІV Всеукраїнському самміті ООН, розробка проекту «Доктрини молодіжної політики України».
  • Вересень 2005 р. – проведення соціологічного дослідження умов проживання людей похилого віку в Луганській області по замовленню Міжнародної організації Департамент надання гуманітарної допомоги SDC з метою обґрунтування підтримки благодійних програм в Україні.
  • Листопад 2005 р. – участь у проекті «Українсько-польський міжкультурний діалог» в рамках програми «Молодь» Європейської комісії.
  • Листопад 2005 р. – участь в семінарі «Технології активізації громади» Християнського дитячого фонду.
  • Грудень 2005 р. – участь в роботі першої регіональної Школи Волонтерів з проблеми «Попередження торгівлі людьми».

Наукове обґрунтування та організаційно-методичне забезпечення волонтерського руху в університеті здійснює науково-практична лабораторія «Волонтерський рух в соціальній роботі: теорія та практика», створена при кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи у 2002 р.

За час свого існування загін трансформувався у волонтерський рух. В університеті крім загону «СОВА» працюють: волонтерський загін «Світ» психолого-педагогічного факультету, загони «Авангард» Ровеньківського факультету, «Турбота» Старобільского факультету, «Милосердя» Лисичанського педагогічного коледжу, «Добротворець» Стахановського педагогічного коледжу. Кожний з названих загонів має свої традиції, свою систему та свої приоритетні напрямки роботи.

Загін «Світ» основну увагу приділяє роботі з такими категоріями дітей як сироти, інваліди, малозабезпечені, а також профілактиці СНІДу серед молоді та підлітків. Зокрема, за участь у всесвітній акції боротьби з цією страшною хворобою «Урок заради життя» загін отримав міжнародний сертифікат.

Провідним напрямком роботи Старобільського загону «Турбота» є співпраця з притулком для неповнолітніх «Мрія» (психодіагностика, організація та проведення ігротек, святкових заходів та ін.)

Загін «Авангард» зосереджує свою увагу на наданні соціальних послуг неблагополучним сім’ям; організації та проведенні засідань клубу «Сім’я» для дітей старшого шкільного віку та студентства, участі в роботі «Телефону довіри» Ровеньківського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Приоритетним напрямком роботи волонтери загону «Добротворець» обрали соціальну опіку та захист найменш захищених категорій дітей та молоді. Цей напрямок містить в собі організацію та проведення ігротек для дітей з особливими потребами (в своїй вуличній роботі волонтери активно застосовують музичні, танцювальні, інтелектуальні ігри, ігри-естафети, настільні, аукціонні ігри тощо).

Волонтери лисичанського загону «Милосердя» найбільшу увагу приділяють наданню соціальних послуг дітям, які є вихованцями притулків та інтернатів для дітей-сиріт.

Динаміка розвитку волонтерського руху з моменту створення загону «СОВА» свідчить про постійний пошук студентами нових напрямків, форм та технологій участі у вирішенні соціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі та зв’язків з державними та недержавними соціальними службами.

Стійкою є тенденція посилення професійної складової волонтерської діяльності, що, безумовно підвищує якість надання соціальних послуг.

Усі ці позитивні зміни створюють більш сприятливі умови для оптимальної соціалізації волонтерів, що підтверджує моніторинг їх особистісного та професійного становлення не тільки під час навчання в університеті, а й після його закінчення.